Deloitte Ukraine Віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Качка поділився з Єгором Григоренком, лідером консалтингу Deloitte в Україні, власним баченням того, яким буде наступне десятиліття для України і чому саме бізнес відіграє у ньому визначальну роль. «Ми зараз перебуваємо в епіцентрі найбільш кульмінаційної частини вступу в Європейський Союз. Це довжелезна трансформація, але вона абсолютно здійсненна, — говорить Качка. — Українська інтеграція давно вийшла за рамки політичних декларацій. Вона переходить у технічну площину: гармонізацію законодавства, адаптацію бізнесу та модернізацію економіки. І цей процес відбувається на тлі війни — фактору, який парадоксально змусив країну рухатися швидше й системніше.» За його словами, ключовим буде не просто виконати вимоги, а зробити це так, щоб модернізація стала конкурентною перевагою України. Тож у нас є 24 місяці, щоб завершити всі трансформації. https://www.youtube.com/watch?v=NiSyZNnE9DI&list=PLw2lzwXHMmAO07ZR4-DaSeJfT77k05XG4&index=4 
«Ми перебуваємо в епіцентрі вступу до ЄС»
Нові правила гри для бізнесу
Однією з центральних тем розмови була роль українського бізнесу. Якщо раніше компанії сприймали ЄС як складний регуляторний простір, то сьогодні вбачають у ньому найбільший ринок, до якого можна інтегруватися через інновації та управлінську дисципліну.
Водночас, зауважує він, Україні доводиться адаптуватися швидше, ніж це робили попередні країни-кандидати. Війна пришвидшила інтеграційні процеси, але й підвищила ціну помилки. Тому сьогодні бізнесу потрібна не лише експансія, а й дисципліна, цифровізація та готовність виходити на глобальний рівень.
Україна як майбутній елемент європейської безпеки
Окремо віцепрем’єр зупинився на темі безпеки — сфері, яка невіддільна від економічної інтеграції. Він переконаний, що Україна вже змінює архітектуру Європи, і цей вплив лише зростатиме.
«Україна не додатковий тягар, а частина стратегій ЄС: від металургії до IT, — каже Тарас Качка. — З погляду Брюсселя, майбутня інтеграція України — це інвестиція у власну безпеку, стабільність та конкурентоспроможність. З погляду України — це шанс вирватися з пастки низької доданої вартості, модернізувати виробництво й закріпитися як ключовий партнер Європи.»
І саме тут, за словами віцепрем’єра, синхронізація між урядом, бізнесом і європейськими партнерами має стати основою стратегії на наступне десятиліття.
Євроінтеграція та виклики наступного десятиліття
Окреслити всю палітру викликів, які чекають на бізнес та державу в найближчій перспективі, спробували також в рамках панельної дискусії під модерацією Єгора Григоренка. До участі в обговоренні долучилися міністр економіки, довкілля та сільського господарства Олексій Соболєв, співзасновник SoftServe Тарас Кицмей та драматургиня і режисерка Тамара Трунова.
Зокрема, Олексій Соболєв розкрив тему європейської бюрократії як інструменту стратегічного планування:
«Бюрократія в Європі виникла для того, щоб уніфікувати ринки, створити великий єдиний ринок, який здатний конкурувати з Китаєм та США, — зазначає він. — Щоб Україні вижити як регіону, нам потрібна глибока інтеграція, і не лише через бізнес, а й через державну співпрацю. Ми маємо виробляти дрони, танки, IT-системи колективно, щоб захищатися від Росії. Це не можливо одній країні, лише в союзі з іншими, і саме у цьому — механізм нашої співпраці з ЄС».
https://www.youtube.com/watch?v=eOcjXknbXko&list=PLw2lzwXHMmAO07ZR4-DaSeJfT77k05XG4&index=5
Водночас Тарас Кицмей у сучасній нестабільності бачить зону можливостей для України. Зокрема у сфері технологій та інновацій.
«Кожна країна буде боротися за енергетичну та продуктову незалежність, а для підприємців — це величезні можливості, — говорить Кицмей. — Ми можемо стати лідером не тільки в агросекторі, а й у біоагротехнологіях, енергетиці, штучному інтелекті. Маємо всі передумови».
І навіть роботизація, тема, яка звучить фантастично, для нього абсолютно прагматична:
«Вертикальне фермерство — контейнери біля супермаркету, де роботи вирощують салати, — це не майбутнє, це вже наш проект. П’ять хвилин від зрізання до полиці. Роботи роблять усе: садять, поливають, пересувають, збирають. Таких юзкейсів буде море».
Натомість Тамара Трунова застерегла, бізнес від фейкових ренесансів.
«Ми маємо перестати вигадувати власні шаровари, а створювати реальні точки опори, — каже вона. — Майбутнє — це не тільки технології, не тільки безпека, не тільки економіка. Це здатність брати відповідальність, сумніваючись. Це дорослість, яка не знищує чутливість. Це суб’єктність, яка не перетворюється на самовпевненість».
Тож Україна, на думку спікерів, в цій гонці не приречена бути пасажиром. Вона може бути драйвером. Єгор Григоренко, як людина, яка давно працює з європейськими інституціями, трактував це так:
«Європа в багатьох сферах поводиться інерційно. Дискурс диктується тим, до чого вони звикли за десятиліття, а не тим, про що треба говорити зараз. Україна можливо єдина, хто може змусити Європу говорити про майбутнє, а не про минуле. Про те, що буде визначати наступні десять років».
І саме в цьому полягає парадокс наступного десятиліття: Україна одночасно слабка і сильна, втомлена й готова, поранена й рішуча. Вона вступає в час змін, коли доведеться будувати мости, на які ніхто не покладався, і прокладати дороги, яких ще немає на картах. Це десятиліття сумніву і відповідальності, коли країна не просто адаптується до Європи, а змушує її думати по-новому, формувати правила там, де раніше панував порядок минулого. І саме в цій здатності ставити незручні питання, діяти у невизначеності і знаходити свої точки опори — шанс України створити нову карту континенту.